Відважні, красиві, сильні хлопці та дівчата, чоловіки та жінки... Але… Хтось втратив ногу, хтось – лишився руки. Або всього разом.

У голові за секунду тисячі питань. Як поводитися? Відвести погляд? А може поспівчувати? Але тоді доведеться підійти та поговорити.

Про що:

Видихніть! Згадайте два слова: «гідність» і «взаємоповага», вони приберуть перший бар’єр у розмові. А от тепер читайте далі

• Для військових немає табуйованих тем. Вони вміють говорити про тяжкі речі та навряд чи чомусь здивуються. І хоча не всі люди емпатичні, почніть розмову з щирої посмішки. Вона зазвичай відкликається навіть у поранених серцях.
• Не жалійте. Ви не знаєте, як зараз людина почувається. Можливо, нині вона проживає найкращі моменти з самого народження. Так, після кардинальної зміни світогляду це не рідкість.
• Не уникайте та ставтеся як до звичайної людини. Ми вже навчилися правильно казати – не «інвалід», а людина з інвалідністю. Тепер прийшов час навчитися й ставитися так само.
• Не порівнюйте «А от у мого знайомого було схоже…». Досвід інших людей важливий, але він інший. І через порівняння ми знецінюємо особистий досвід нашого співрозмовника.

Спочатку питайте Іноді дуже кортить допомогти ветерану чи ветеранці на кріслі колісному подолати пару сходинок. Перш ніж стрімголов кидатися, з’ясуйте, чи не стане ваша допомога недоречною або навіть образливою.

Поради у дописі – з лекторіїв цьогорічного Кураж (https://www.facebook.com/kurazh.kyiv), який підтримав комунікаційну кампанію Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я, що впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська, та разом з Безбар'єрність залучив профільних спікерів до обговорення теми ментального здоров’я й створення рівних можливостей.

Лекторії доступні на сторінці Куражу в YouTube youtube.com/@KurazhBazar/videos