У листопаді–грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу Армії Української Народної Республіки – останньої спроби збройним шляхом повернути втрачену державність. Водночас Україна вшановуватиме вояків Армії УНР, розстріляних біля містечка Базар.

Другий Зимовий похід Армії УНР/Листопадовий рейд – партизансько-повстанська операція Армії УНР у жовтні–грудні 1921 року, організована, щоб підняти збройне повстання проти більшовицької влади та відновити українську державність.

Українська повстанча армія – так називалася армія, що здійснила похід трьома групами (Подільською, Південною та Волинською) під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника.

Під час рейду більшовики захопили в полон частину Волинської групи та розстріляли під Базаром 361 її вояка. Ця страта стала першою масовою позасудовою розправою радянських каральних органів над українцями в часи революції.

Подільська група після трагедії під Базаром продовжила рейд до радянсько-польського кордону і перетнула його 6 грудня. Так закінчився похід, який став заключним акордом Української революції 1917–1921 років.

Другий Зимовий похід став героїчною сторінкою історії українського державотворення. Він не приніс очікуваних результатів – підняти загальноукраїнське збройне повстання не вдалося. Але відвага і самопожертва учасників рейду є взірцем виконання обов’язку перед народом і державою.

Другий Зимовий похід не виконав свого завдання через низку внутрішніх і зовнішніх чинників. Несприятливими були зовнішньополітичні обставини, зокрема, невиконання Польщею обіцянки надати широку підтримку повстанському центрові. Польська допомога в зброї та фінансах виявилася недостатньою. Передусім через те, що її руки були зв’язані Ризьким мирним договором і внутрішньою політичною ситуацією в самій Польщі.

Також істотно вплинули внутрішні чинники – через запровадження непу й оголошення амністії більшовиками селяни відійшли від масового повстанського руху, приток добровольців до партизанських лав під час Другого Зимового походу був дуже слабким. Тоді як Червона армія мала суттєву перевагу в живій силі та кількості озброєння.

Через недостатню протидію більшовицьким агентурно-оперативним спецзаходам і порушення правил конспірації з боку повстанців чекісти змогли проникнути в центри координації і таким чином викрити плани ППШ, ліквідувати ЦУПКОМ і десятки інших організацій.

Похід вважається заключним акордом Української революції 1917–1921 років – останньою звитяжною спробою відвоювати самостійність України зі зброєю в руках. Подальші покоління борців за незалежність у ХХ столітті він надихав на організацію підпільної боротьби проти окупантів, засвідчив тривалість національних змагань за незалежність.

Українська повстанча армія дала назву Волинській повстанській армії, а також Українській повстанській армії – військово-політичній формації українського визвольного руху часів Другої світової війни, яка боролася за відновлення Української держави з двома тоталітарними режимами.

Для збереження пам’яті про легендарного українського полководця в сучасних Збройних Силах України 2021 року 38-му зенітному ракетному полку присвоєно ім’я генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Додаток Презентація «Героїчний акорд»

100 років від проголошення Української Держави

9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу було укладено Брестський мирний договір, яким де-факто УНР була визнана суб’єктом міжнародних відносин. Відповідно до цієї угоди Україна взяла на себе зобов’язання надати до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2,75 мільйони пудів м’яса, іншої сільгосппродукції і промислової сировини. Тобто фактично ставала житницею центральних держав Європи. 12 лютого УНР звернулася до німецької сторони з проханням ввести війська, за допомогою яких сподівалися розв’язати внутрішні проблеми. Підсумком цього став австро-німецький військовий контроль над територією України.

Навесні 1918-го посилилися опозиційні настрої щодо Центральної Ради. Причинами цього були відсутність боєздатних збройних сил, невирішеність нагальних соціально-економічних проблем, суперечки всередині фракцій і протиріччя між лідерами Центральної Ради. Невиконання Україною умов Брестського договору щодо поставок хліба й сировини державам Четверного союзу викликали невдоволення і роздратування німецького командування. Власне німецький чинник став одним із ключових в підготовці державного перевороту 29 квітня 1918 року. Цього ж дня Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР (“Статут про державний устрій, права і вільності”). Україна проголошувалася суверенною державою з неподільним кордоном, парламентською республікою із Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою, їм також належало формувати органи виконавчої і судової влади.

29 квітня 1918 року в Києві в будівлі кінного цирку Петра Крутикова “Hippo Palace” (тепер на тому місці кінотеатр “Україна”) за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Впродовж однієї ночі гетьманські війська встановили контроль над всіма урядовими установами. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу, ухвалив Закони про тимчасовий державний устрій України. Ними встановлено форму правління – Гетьманат та порядок здійснення гетьманської влади.

Гетьман отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо. Таким чином Гетьманат 1918 року був авторитарно-бюрократичним режимом, з близькими до диктаторських повноваженнями глави держави.