Страх у спілкуванні з людьми з інвалідністю знайомий багатьом. Через острах здатися нетактовними ми часом відводимо очі, уникаємо розмови чи просто не знаємо, як поводитися.
Але безбар’єрність починається зі звичайного людського контакту та взаємодії на рівних. У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено добірку простих порад, які допоможуть почуватися впевненіше.
Звертайтеся напряму :
Якщо поруч із людиною є асистент, перекладач жестової мови чи рідні, розмовляйте безпосередньо з нею. Саме людина, а не той, хто її супроводжує, є вашим співрозмовником.
Не бійтеся звичних слів :
Сказали «побачимось» людині з порушеннями зору чи «ходімо» людині, яка користується кріслом колісним? Це звичні вислови повсякденної мови — не потрібно панікувати чи надмірно вибачатися.
Поважайте темп співрозмовника :
Не договорюйте фрази за людину й не поспішайте заповнювати паузи. Комусь може знадобитися більше часу, щоб сформулювати думку чи відповісти. Дайте співрозмовнику стільки часу, скільки потрібно.
Спочатку запитайте, чи потрібна допомога :
Не варто автоматично припускати, що людина з інвалідністю потребує допомоги, — і тим більше діяти без її згоди. Просто запитайте: «Вам допомогти?» А якщо так — «Як саме це краще зробити?» Це простий спосіб поважати особисті кордони та самостійність людини.
Сказали щось не те? Це не привід уникати спілкування :
Усі ми можемо помилятися. Якщо сказали щось недоречне — коротко перепросіть і продовжуйте розмову. А якщо не знаєте, як буде коректніше, просто запитайте.
Не дозволяйте страху помилитися ставати бар’єром для спілкування. Повага, відкритість і готовність чути одне одного важливіші за прагнення завжди знаходити «ідеальні» слова.
Цей інформаційний продукт став можливим завдяки щедрій підтримці, наданій Урядом Сполучених Штатів Америки. Зміст є відповідальністю Моментум Вілз фор Хьюменіті та не обов’язково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.