Їм давали один день, щоби зібратись, під дулами автоматів вантажили у тісні вагони і везли у невідомому напрямку

Майже 3 400 українських сімей — приблизно 11 500 корінних українців, які проживали в Польщі, лише у період з 1944 до 1946 року депортували в Станіславську область (нині — Івано-Франківська) з територій Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння відповідно до угоди від 9 вересня 1944 року між польською та радянською владами.

Найбільше людей примусово виселили у колишні Отинійський, Долинський, Городенківський, Снятинський і Тисменицький райони, а також на Коломийщину і Калущину.

Архівні документи розкривають всю глибину трагедії. Через катастрофічну нестачу житла радянська влада застосовувала жорстокий метод “ущільнення”, коли одну оселю розділяли кілька родин. 

Далі – випробування насильною колективізацією.

Попри весь тиск з боку радянської влади, переселенці відстоювали свою національну ідентичність.

 І сьогодні Президент Володимир Зеленський підписав закон щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944–1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки.

Згідно з новим Законом передбачається офіційне визнання депортованими громадян України, які у 1944–1951 роках були примусово переселені з території Польщі до СРСР у межах так званого обміну населенням між УРСР і ПНР. Документ визначає статус депортованих осіб та їхніх нащадків, гарантії державної підтримки, включно з соціальними пільгами, медичним обслуговуванням, збереженням історичної пам’яті, а також обов’язок держави вшановувати пам’ять про ці депортації.

Фото з книги Ігора Любчика “Лемківські долі: трагізм і памʼять поколінь”, 2020.